Ми багато говоримо про українську стійкість і маємо для цього всі підстави.
Україна переживає війну такого масштабу, який для більшості європейських суспільств донедавна здавався неможливим. Ракетні удари, зруйнована інфраструктура, окупація територій, мільйони переміщених осіб, постійний інформаційний та психологічний тиск. Але держава продовжує функціонувати, міста живуть, бізнес працює, діти навчаються, люди розвивають мережеві (горизонтальні) зв'язки і допомагають армії і один одному. Ми називаємо це стійкістю. Але звідки вона береться? Це питання значно складніше, ніж здається.
На початку XXI століття у світі почало змінюватися саме розуміння безпеки. Поступово до звичної логіки security як захисту від загроз додалася логіка resilience – стійкості. Причина проста: сучасний світ став занадто складним, щоб можна було передбачити всі загрози і захиститися від кожної з них, таких як кібератаки, пандемії, тероризм, кліматичні катастрофи, гібридні війни, інформаційні операції, удари по критичній інфраструктурі. Неможливо побудувати державу–фортецю, до якої ніколи не долетить ракета, не проникне дезінформація, не прийде економічна криза і не станеться технологічний збій.
Реклама:
Тому змінилося саме питання. Не лише: як не допустити удару, а й: що ми робимо, коли удар уже стався? Чи продовжують працювати інституції? Чи не розпадається суспільство? Чи здатні люди діяти разом? Чи зберігається довіра? Чи можемо ми адаптуватися? І головне – чи залишаємося ми після пережитої кризи собою? Саме в цьому і зосереджена логіка стійкості.
