Коли цього літа українські міста задихаються від спеки, енергосистема працює на межі через кондиціонери, а одна сильна злива за годину перетворює вулиці на річки, ми продовжуємо говорити про клімат так, ніби це проблема далекого майбутнього. Насправді головне питання сьогодні звучить інакше. Чи не повторюємо ми під час відбудови ті самі помилки, які Європа зараз змушена виправляти за мільярди євро?
Я майже впевнена, що багато хто з тих, хто зараз читає цей текст, хоча б раз гуляв старими історичними кварталами Будви, Севільї, Кордови, Толедо, Флоренції чи невеликих міст Андалусії. Ми фотографували вузькі вулички, захоплювалися білими фасадами, старими фонтанами, затишними внутрішніми двориками, площами, де навіть у спекотний день було легко дихати. Нам це здавалося красивою архітектурою, атмосферою Старої Європи, романтикою, яку хочеться забрати із собою на фотографіях.
Але минулого року, коли я кілька днів провела в одному з таких італійських міст, впіймала себе на зовсім іншій думці. За майже сорокаградусної спеки містом можна було спокійно ходити пішки. Не тому, що там прохолодніше, ніж в Україні. А тому, що його будували люди, які дуже добре розуміли свій клімат.
Реклама:
І цього літа, коли Європа знову потерпає від хвиль спеки, а Україна переживає черговий сезон температурних рекордів, я дедалі частіше повертаюся саме до цієї думки.
