Ця колонка не про те, хто правий в конфлікті старих та нових правоохоронних відомств. Вона про те, що відбувається з правосуддям, коли конкуренція правоохоронних органів перетворюється на війну, а обшуки, підозри та доступ до інформації стають її зброєю.
Детективи одного правоохоронного органу переслідують автомобіль іншого, вимагаючи передати їм підозрюваного. Схоже радше на сцену з політичного трилера. Але влітку 2021 року така погоня відбувалася не на знімальному майданчику, а на українських дорогах: співробітники НАБУ намагалися наздогнати автомобіль СБУ, у якому везли суддю Миколу Чауса.
Ця історія виглядала настільки кінематографічно, що її легко було сприйняти як видовищний епізод протистояння двох впливових структур. Зрештою, кіно десятиліттями привчало нас саме так дивитися на війни спецслужб: умовне ФБР приховує інформацію від умовного ЦРУ, ЦРУ проводить операцію за спиною ФБР, а агенти сперечаються, чия це юрисдикція і кому дістанеться головний злочинець. На екрані така конкуренція додає сюжету екшену, а її учасники зазвичай постають безкомпромісними "суперменами", які рятують світ.
У реальному житті відомча конкуренція також може бути корисною: за певних умов вона змушує правоохоронців працювати швидше, ретельніше та професійніше. Але лише до тих пір, поки органи змагаються за якість розслідування, а не воюють одне з одним за справи, вплив, ресурси та владу. Та коли війна точиться саме навколо останніх перелічених позицій, наслідки виявляються значно менш романтичними, ніж в кіно: втрата важливої інформації, зрив операцій, порушення прав людини, а інколи - провал усієї системи.
