Європейський Союз змінює міграційну політику. І це не просто чергове "посилення контролю" чи політична реакція на зростання антиміграційних настроїв.
ЄС поступово перебудовує саму архітектуру управління міграцією: від перетину кордону і подання заяви про притулок – до остаточного рішення, контролю статусу і повернення тих, що не мають права залишатися.
Нинішні зміни беруть початок з тривалої кризи європейської системи притулку. Ключовим став 2015 рік, коли ЄС зіткнувся з масштабним напливом мігрантів, а стара система фактично показала свою обмеженість та недієздатність.
Тоді стало очевидно, що європейська модель притулку має кілька структурних проблем.
По-перше, Дублінська система (заснована на Дублінській конвенції 1990 р.) покладала основну відповідальність на державу першого в′їзду, що на практиці означало непропорційне навантаження на такі країни, як Греція, Італія, Іспанія чи Мальта. По-друге, механізм солідарності між державами-членами залишався слабким і політично конфліктним. По-третє, процедури надання притулку були повільними, а рішення про відмову часто не завершувалися реальним поверненням.
