Дискусії щодо "асоційованого", "проміжного" членства та інших інноваційних форматів інтеграції України до Євросоюзу обертаються переважно навколо політичної привабливості назви такого формату, а також участі України в інституціях та процесах ухвалення рішень ЄС. За кадром цих пропозицій залишається їхня можлива економічна начинка.
А саме – умови поступової, часткової участі або доступу України до внутрішнього ринку ЄС.
Винятком може бути хіба що французька пропозиція, в якій Париж говорить чітке "ні" вільному доступу (принаймні тимчасово) української агрохарчової продукції на ринок ЄС та доступу України до субсидій в рамках Спільної аграрної політики.
Що ж до інших секторів, то пропозиції очевидно не виходять за межі "заводських" установок передвступних переговорів: від України очікують повної адаптації секторального законодавства ЄС, підтвердженої консенсусом всіх держав-членів. Лише тоді наші виробники зможуть отримати повноцінний доступ до внутрішнього ринку Євросоюзу у відповідних секторах.
Такий підхід позбавляє пропозиції "асоційованого членства" будь-якого практичного сенсу.
