Європейська архітектура безпеки і Україна. Чому вони так тісно пов'язані і чому нам потрібно говорити про це зараз?Почнімо з дуже простих фактів.По-перше, ми в Європі безумовно живемо в зовсім інші часи, ніж це було кілька років тому. Справді маємо чітке розуміння загроз: продовження війни в Україні, можливість російської агресії проти країн-членів ЄС і НАТО, яку прогнозують наші спецслужби.Потім – війна в Ірані, питання, пов'язані з постачанням зброї в Європу і в Україну – вони можуть виникнути дуже скоро. Ну й дуже голосно і досить чітко оголошені американські плани з виведення ресурсів з Європи та перекидання їх в інші регіони, такі як Індо-Тихоокеанський або західна півкуля. По-друге, варто прислухатися до деяких нещодавніх гучних заяв. Наприклад, держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Україна має найсильнішу армію в Європі. Це повторив президент Фінляндії Алекс Стубб.Навіть сказав, що українська армія може бути найкращою у світі.Можливо, з цим не погодяться американці – але це була гарна заява.І це повинно підказувати: якщо ми в ЄС маємо найсильнішу армію просто по сусідству з нами, тоді інтеграція українських оборонних можливостей з європейською обороною має бути в найбільших життєвих інтересах Європи. Зараз Україна має найсильнішу армію не лише тому, що в ній найхоробріші солдати і найрозумніші генерали. А й тому, що в неї є найсильніша інноваційна оборонна промисловість. Тож Європа також повинна бути дуже зацікавлена в тому, щоб інтегрувати її з європейською оборонною промисловістю.Об'єднання замість подрібненостіЗ іншого боку, нам потрібно поглянути на нашу власну ситуацію. Маємо фрагментовану європейську оборонну політику і оборонну промисловість. Це наша історична спадщина. 27 оборонних політик, 27 оборонних бюджетів, 27 національних армій і 27 національних вето. І ми можемо лише запитати себе: чи стали б американці сильнішими, якби замість однієї федеральної армії у них було 50 армій на рівні штатів, 50 оборонних бюджетів, 50 оборонних політик і 50 вето?Мабуть, ні. Тому потрібно розуміти: якщо ми справді з огляду на всі виклики хочемо стати сильнішими – нам потрібно стати більш об'єднаними, а не більш фрагментованими. Це одне з ключових завдань. І це найважче виконати, тому що політично і психологічно саме фрагментованість є історичною спадщиною. Згідно з договорами ЄС, оборона для країн-членів є національною прерогативою, і Євросоюз досі відіграє дуже обмежену роль.Нещодавно президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на конференції послів і міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль на конференції Аденауера підняли дуже важливе питання, яке вже має очевидну відповідь: чи відповідають сучасним викликам наші доктрини, інститути і процес ухвалення рішень у зовнішній політиці та політиці безпеки?Зрозуміло, що ні. Наші інституції і наша оборонна архітектура в їх теперішньому вигляді не відповідають усім викликам, які стоять перед ЄС.Зокрема, це великі оборонно-промислові виклики.Незважаючи на всі фінансові ресурси, які ми вкладаємо в оборонну промисловість Європи, Росія все ще досить сильно переважає Європейський Союз у всіх сферах оборонного виробництва.Виведення американських військ вимагає ефективної заміни їхніх стратегічних сил і засобів на європейському континенті. Німецькі експерти нещодавно підрахували, щоце коштуватиме європейцям близько 500 мільярдів євро.І на додаток, у нас немає єдиного оборонного ринку.Отже, ми потребуємо великих змін у нашій політиці і практиці щодо оборонної сфери.Потрібен новий договірВище йшлося про ширші проблеми, з якими стикається Європа. Але головним чином через Україну нам терміново потрібно говорити про нову архітектуру європейської безпеки. Ми не можемо інтегрувати найкращий в Європі український оборонний потенціал в старі структури. Питання членства України в НАТО наразі не узгоджене, і ми не знаємо, коли це може статися. Я був би дуже радий бачити Україну в Євросоюзі вже завтра, але треба бути реалістами – це може зайняти багато часу. А Європа повинна стати набагато сильнішою не колись у майбутньому, а вже зараз.Слід розуміти: якщо Путін зараз почне агресію проти країни ЄС або НАТО, ми стикнемося з перевіреною в боях російською армією, яка має можливість використовувати мільйони безпілотників. Такого досвіду у країн-членів ЄС чи НАТО немає – його має лише Україна. Тому нам потрібна європейська оборонна архітектура з можливістю для України інтегруватися інституційно зараз, а не завтра.Ось чому нам треба те, що ми називаємо Європейським оборонним союзом. У ньому Україна, а також Велика Британія, Норвегія, можливо Туреччина, навіть Канада могли би приєднатися до країн-членів Європейського Союзу. Європейський оборонний союз має бути створений добровільно країнами, які прагнуть набагато сильнішої співпраці та єдності в галузі оборони – чого зараз немає.З юридичної або конституційної точки зору такий союз міг би бути створений у різні способи. Найефективнішим шляхом було б укладення нового міжурядового договору. Тому що всі інші спроби знайти в договорах ЄС якісь статті про поглиблену співпрацю і так далі залишать деякі країни, які не є членами ЄС, у якійсь сірій зоні.І ще один важливий момент. З історичної точки зору статті Договору про Європейський Союз, які стосуються оборони, безпеки і зовнішньої політики, присвячені переважно діяльності ЄС за його межами – зовнішній активності, операціям і так далі. Але не територіальній обороні європейських країн.Отже, Європейський оборонний союз потрібен для залучення до оборони інших держав, насамперед України. Але також є багато переваг і для внутрішнього розвитку Європи. Такий союз може бути дуже сильною платформою для більшої єдності, ефективнішого ухвалення рішень і для колективного лідерства.Європейський оборонний союз може також бути ефективним інструментом для створення нового керівного органу – Ради європейської безпеки. Вона могла б бути меншою угодою між великими державами-членами ЄС, які мають військову силу – але також із залученням ще кількох держав-членів на ротаційній основі. До членства в ЄС через оборонуЧленство України в Європейському оборонному союзі було б головним кроком на шляху до її повноправного членства в Європейському Союзі. Через цю інтеграцію в ЄОС ми справді можемо створити серед європейців чітке розуміння інтересу громадян ЄС в членстві України. Поки що такого розуміння бракує.Зазвичай, коли європейці міркують про приєднання України, то кажуть: "Ми ж хороші люди – можливо, зробимо Україні такий гарний подарунок як членство в ЄС". Це є неправильним підходом. Членство України в ЄС – це також і наш життєвий інтерес.Що потрібно для просування в цьому напрямку? Безумовно, насамперед мир в Україні. І нам потрібно мати план того, як Україна переможе. Україна це зараз і робить – але, можливо, потрібен ще більш чіткий план її перемоги, щоб підштовхнути Путіна до справедливого миру.Ми повинні бути готові фінансувати такий план. Перейти від нашої логіки допомоги – коли ми постійно говоримо, що будемо стояти з Україною стільки, скільки буде потрібно – до дещо іншої логіки. Ми повинні підтримувати Україну для того, щоб Україна перемогла. Саме так буде досягнуто миру.І тоді подальша дорожня карта могла би бути дуже простою. Перш за все, неформальна Рада європейської безпеки. Потім створення через міжурядовий договір Європейського оборонного союзу – спочатку серед тих, хто хоче цього. Ми можемо мати певний поріг щодо кількості країн-підписантів. Можливо, 15 країн-членів ЄС було б достатньо для започаткування ЄОС, тоді інші могли б приєднатися пізніше. Потім – членство України в Європейському оборонному союзі і створення офіційної Ради європейської безпеки в межах створеного Європейського оборонного союзу. А потім всі інші речі, які нам потрібно розробити дуже скоро – такі як ключові сили і засоби, аби перебрати роль, яку зараз у Європі відіграють американські війська чисельністю близько 100 тисяч осіб. Ну й віднайти 500 мільярдів євро на це. До слова, до 2035 року країни-члени збільшать свої витрати на оборону до 3,5% ВВП. Це близько 7 трильйонів євро. Питання полягає в тому, як би Україна поставилася до можливості брати участь в Європейському оборонному союзі? Це дуже важливий момент. Було б дуже добре, якби Київ сприйняв це як вагомий крок вперед і певним чином взяв на себе значну частину лідерства в розробці цієї нової архітектури європейської безпеки.У ЄС мають бути життєво зацікавлені мати Україну в цій архітектурі – щоб, перш за все, використовувати українські оборонні можливості для зміцнення нашої власної оборонної спроможності. Звичайно, на шляху до того, щоб допомогти Україні досягти миру, а потім також зміцнити українську оборону.Але варто також дивитися ширше – аби зрозуміти всю важливість нової архітектури європейської безпеки разом з Україною. Бачити довгостроковий вплив цього розвитку на східну частину європейського континенту, включаючи Росію. Адже сталий мир в Європі може настати завдяки успіху України та надихаючій силі цього успіху на можливий розвиток подій в Росії. Зрештою, з поверненням її до нормального життя.Текст підготовлено за виступом комісара на заході Центру В. Мартенса "Нова архітектура безпеки Європи: Україна як стратегічний стовп оборонного майбутнього континенту"Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.