Дуже спокусливо поставити Трампу діагноз – пояснити його гротескну поведінку нарцисичним розладом особистості, або, у світлі останнього, лобно-скроневою деменцією. Обидва ці стани проявляються манією величі, але іронія полягає у тому, що Трамп набув величі бодай через те, що є президентом Сполучених Штатів. Тому обидва ці діагнози тут не пасують. Він дуже добре відповідає портретові нарциса – брак емпатії, переконаність у власній богообраності тощо.
Але поза всякими сумнівами, видається, що найбільш доречним буде вбачати Трампа бридким та неприємним індивідуумом, що постійною брехнею без докорів сумління часто досягає успіхів, а надто, у політиці.
Справжня патологія тут знаходиться у соціальній площині – у тому, що такі брехуни спроможні оточити себе улесливими прихвостнями та фонтанувати навколо себе примітивну брехню, що так подобається людям, які наївно вірять у міф про "великого лідера".
Реклама:
Ця соціальна патологія тим більше виразна через те, що більшість світових лідерів є старими людьми.
