П'ять місяців.
Приблизно стільки знадобилося державі, щоб зрозуміти і виправити власну помилку, яка коштувала їй невідомо скількох людських життів, мільярдів гривень і тисяч одиниць робототехніки, які не були поставлені в строк.
Чи може воююча країна одночасно вкладати величезні гроші у військові технології і власноруч ставити їм підніжку? Ми живемо в Україні, тож відповідь ви знаєте. Саме це нещодавно сталося у сфері наземних роботизованих комплексів. І цей кейс – показовий приклад того, що "помилка держави" не є абстрактною констатацією факта. Вона є відповідальністю конкретних інституцій: Кабінету Міністрів, Верховної Ради, парламентських комітетів, міністерств, конкретних посадовців та бюрократичних процесів. Саме інституційна пам'ять і налагоджені процедури не дозволяють втрачати п'ять місяців на виправлення подібних помилок.
НРК – це той кіберпанк, на який ми заслужили. "Стохід", "Тарган", "Терміт" та їхні роботизовані побратими вивозять поранених із позицій, підвозять воду, їжу і боєприпаси на нуль, працюють на мінуванні, розмінуванні, у розвідці й логістиці, а іноді й у ролі дронів-камікадзе. Коротше, замінюють людину там, де людині краще не бути. Ми ж усі погоджуємося, що найдорожчий ресурс цієї війни – це наші люди? Так ось, НРК – один із практичних інструментів економії цього ресурсу. Тому їхнє постачання є не просто черговою закупівлею техніки, а стратегічним інтересом держави.
