Останні п'ять років я мала можливість спостерігати з першого ряду за наймасштабнішою трансформацією європейської безпеки від часу завершення Холодної війни.
Я спостерігала цю трансформацію з двох абсолютно різних перспектив. Як журналістка, яка висвітлювала війну Росії проти України, я працювала у містах під ракетними обстрілами, брала інтерв'ю у військових, які захищали Україну, і спостерігала, як звичайні громадяни ставали основою української стійкості. Музиканти, поети, вчителі та підприємці перетворилися на військових, волонтерів та новаторів. Заводи, що колись виробляли меблі чи побутову електроніку, почали випускати безпілотники та військову техніку. Мирна країна, яка боролася за своє виживання, стала одним із провідних світових центрів оборонних інновацій.
Я також добре пам'ятаю, як вже після повномасштабного вторгнення стояла на навчаннях НАТО і спостерігала, як війська Альянсу відпрацьовували сценарії, що й досі виходили з припущення про технологічну перевагу та безперебійне забезпечення. У час коли в Україні й військові імпровізували, використовуючи комерційні дрони та програмне забезпечення, оновлене буквально за одну ніч. Тоді стало очевидно, що поле бою майбутнього буде зовсім не таким, до якого готувалося НАТО.
